Кувейт не надає громадянства іноземцям за винятком дуже рідкісних випадків. Кувейт також не є учасником Конвенції від 1951 року про статус біженців і Протоколу до неї від 1967 року. Відтак, тимчасова робоча мобільність є переважною формою міграції в країні. Три найбільші групи кувейтських іммігрантів доходять з Індії, Єгипту і Бангладеш. Інші резиденти Кувейту походять з Філіппін, Шрі-Ланки, Пакистану, Лівану, Єгипту, Йорданії, Палестини та Сирії. Більшість мігрантів становлять чоловіки.

Найбільше іноземців зайняті в будівництві, сфері послуг і домогосподарстві. Натомість громадяни Кувейту складають більшість у державному секторі та високооплачуваних складових приватного сектора (фінанси, страхування, нафтовидобувна галузь тощо). Приблизно 82% загальної робочої сили становлять мігранти, найняті через систему «kafala» (особливий вид спонсорства за ініціативою роботодавця). Ця система полягає в тому, щоб усі трудові мігранти мали спонсора в країні (як правило, їхнього роботодавця), який відповідає за їхні робочі візи та реєстрацію в державі. Таку практику суворо критикують міжнародні правозахисні організації, адже вона створює легкі можливості для експлуатації, торгівлі людьми тощо.